Серія цих статей є покликана звернутися до теми виховання наших дітей, бо виглядає ця проблема досить незакцентованою, хоча, з огляду на перспективу наступних 20 років, можливо, однією з найбільш актуальних у житті кожної людини. Метою цих записів є не просто дати поживу для роздумувань і філософських розмірковувань щодо нової теорії, які, можливо, виявляться актуальними при черговій дискусії за святковим столом. Тут буде описано підхід, який запропоновано самим Богом, апробований людьми різних національностей, в різні часи, за різних обставин, який спонукатиме кожного читача до конкретних рішень і відповідних дій. Всі аргументи підкріплені Божим Словом, всі факти – взяті з життя. Більше того взявши на озброєння саме Божі принципи виховання, кожен член в сім’ї відчує, як Бог почне змінювати його життя вдосконалюючи у Любові. І діти , які щиро і без ухилянь сприйматимуть Істину, не даватимуть нам, батькам, відхилятися від неї.
Ідея опису цього підходу виникла в контексті обговорення цієї проблеми при зустрічах учасників Руху християнських сімей, до якого може долучитися будь-яка сім’я, яка готова визнати Христа своїм Богом і відвести йому найкраще місце у своєму домі.
Все найкраще дітям!
…бо вони для нас найдорожчі , і ми готові заради них на все. У істинності цих слів майже ніхто не має жодного сумніву, поки не придивитися більш прискіпливо до слова «Все». Тоді і постають «на піску» різного роду погляди, дискусії, теорії і методології стосунків батьків і дітей. Причому, їх спектр настільки широкий, що при відповіді на питання «Діти - це тягар чи втіха?» різні підходи дають діаметрально протилежні відповіді.
Зокрема, якщо дитині дозволено все і на ній апробовується так звана методика безстресового виховання, то батькам цієї дитини залишається хіба поспівчувати. Вони постійно перебувають в стані емоційної напруги, бо кожна наступна хвилина може принести новий стрес від чергового кроку «пізнання світу» їхньою дитиною. Такі батьки, як правило, навіть уявити не можуть як можна мати двоє і більше дітей.
Іншими виглядають батьки, що не сильно переймаються методиками виховання і, в кращому випадку, керуються власним досвідом, в гіршому - віддають все на поталу «природі». Їх виховні моменти зводяться то застосування адекватних дій у випадку гострої необхідності, причому, виконуються ці дії в стані, м’яко кажучи далекому від адекватного. В цьому випадку вже діти перебувають в стані стресу, бо «пізнаючи світ», завжди мають бути готові до того, що можуть не правильно визначити верхній рівень голосового порогу чи розпізнати особливості настрою тата або мами і в такий спосіб потрапити під «гарячу руку» з доволі непередбачуваними наслідками.
Ще гіршою хоча досить типовою є ситуація коли обидва підходи в тій чи іншій мірі використовуються в одній сім’ї. Стан дитини в цьому випадку навіть уявити важко.
Отже, що дійсно є для них найкращим для наших дітей, де взяти те, що їм потрібно і в який спосіб їм це дати? Це ключові питання для батьків. І тут, якщо на кілька хвилин розвантажити свій розум від щоденного гамору - вимкнути мобільний телефон і телевізор, забути про роботу і щоденні хатні клопоти і спробувати на нього відповісти то в перед нами постане більш глобальне питання сенсу життя, чітка відповідь на яке була б не зайвою …навіть для себе. Здебільшого ця відповідь в нас, як правило, відсутня, а отже і дітей своїх ми ведемо туди - самі не знаємо куди, немов стріляємо зі запамороченою головою, тремтячими руками і з пов’язкою на очах, а потім дивуємося, чому не влучили. Коли ж хтось і має таку відповідь, то вона при зустрічі з реальністю або виявляється абсолютно неправильною, або змушена коректуватися прогинаючись під впливом тієї ж реальності. Найкращу картину в цьому випадку можна було б змалювати наступним чином: Батьки, так сильно люблять свою дитину, що готові зробити все, щоб вона бува «не загубилась» у суспільстві. Спочатку, бажано щоб в два роки дитина декламувала томик віршів на пам'ять, і, бажано, щоб відтворювала це по бажанню батьків, яке чомусь приходить при першій ліпшій зустрічі з чужими людьми. В чотири роки (а ще краще в три) було б не зле, якби дитя вміло рахувати і читати, бо в шість його варто вже віддати на спортивну секцію з гімнастики і в музичну школу на фортепіано, бандуру, скрипку …. Оцінки в школі – ще один критерій, за яким вже навіть можна визначити схильність дитини віддавати батькам вкладену в неї любов. Якщо притому є успіхи на спортивних змаганнях – то бажано, щоб про це знали не тільки вчителі і родичі. Потім повинен бути ВУЗ з професією, яка на думку батьків є найбільш актуальною. Далі необхідний! щасливий шлюб дитини, де на перших порах з великої любові треба взяти на себе майже всі подружні обов’язки ну окрім хіба головного, бо тільки в такий спосіб можна подбати про успішний шлюб дітей і, заодно і про свою старість…може. Зауважте, що цей сценарій є ідеалістичним і виглядає доволі «успішним» для люблячих батьків, які не лінуються займатися дитиною і вкладати в неї всі свої сили. Але чи дійсно навіть така гарна зовні картина відповідає Божому задуму? Малоймовірно, щоб марнославство, егоїзм, корисливість, замах на свободу дитини входили в Божі плани.
Насправді, відповідь щодо сенсу життя і відповідно мети виховання дітей є простішою ніж здається, але її втілення є важчим, бо потребує постійних зусиль волі, щоб тримати в центрі уваги речі, які є «немодними» в суспільстві. Одним з найдосконаліших підручників, який дає мудрі поради батькам щодо виховання дітей є книжка …ні не Спока «Как воспитать ребенка[1].., а Біблія, бо «Усе писання Богом натхненне, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» 2Тим. 3:16-17. Адже, хто може краще знати про наших дітей як не їх Творець, який каже «Діти – спадщина господня, плід утроби нагорода. Як стріли в руках того велетня, так і сини молоді:. блаженний той муж, що сагайдака свого ними наповнив, - не будуть такі посоромлені, коли в брамі вони говоритимуть з ворогами!» Пс. 126(127): 3-5. Отже діти – то все таки втіха і нагорода, це талант який Бог дає у користування батькам. Тепер постає питання, як його не закопати в землю, але залишитися вірним Господеві примноживши його покірно віддати ставши спадкоємцем і володарем чогось значно більшого. (Див. притчу Мт. 25:14-30). Бо діти не є нашою власністю. Їх присутність в нашій сім’ї – не є наша заслугою, або наслідком наших зусиль. Діти не можуть бути сенсом нашого життя – бо є лише протягом певного часу присутніми поруч, і їм відведена набагато важливіша роль ніж просто приносити нам втіху, задовольняючи наш егоїзм і марнославство. Бог поклав на нас відповідальність за них до часу, поки вони самі не зможуть прокладати шлях до Бога.
Будучи створеною на подобу Божу (Бут. 1:27) – Людина покликана жити на Славу Божу. Це просте гасло визначає сенс нашого життя і одночасно визначає мету виховання наших дітей. Нам слід збагнути, що всі ми є діти і маємо єдиного Отця, який любить нас, піклується про нас і має чіткий план на наше життя!
Звідси і перша необхідна умова успішного виховання дитини, яка стосується насамперед нас самих – прагнення пізнавати Отця і Сина і Святого Духа всім своїм розумом, серцем і духом.: «І спізнаваймо, намагаймось Господа спізнати; його прибуття певне, як зірниця, як дощ, він до нас прийде; немов весняний дощ, який зрошує землю.» Ос.6:3. Тільки маючи особисті стосунки з Богом і щоденно усвідомлюючи свою місію у цьому світі ми зможемо побачити куди вести своїх нащадків.
Наступний крок, який визначає стратегію виховання – це перенесення моделі наших стосунків з Богом на взаємовідносини зі своїми дітьми. Бо в цьому випадку ми маємо керуватися головним принципом виховання в Дусі: Досконалий приклад вияву любови до дітей - приклад вияву любови Бога до мене!!! Бо Христос казав: «Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!» Мт. 7:9-11. Бо Бог у великій своїй Любові веде, обдаровує, випробовує, тішить, карає, надихає, понижує і піднімає, лікує, піклується, виправляє, рятує, повчає і навертає. Причому здійснює все це досконало, завжди залишаючи Людині свободу вибору. Кожна людина завжди комусь поклоняється і альтернатива тут досить визначена - або Богу, або ідолам. Діти в цьому випадку є більш вразливими, бо завжди відкритті до світу, що їх оточує. І саме відповідальністю батьків є сформувати розуміння Бога, яке приходить через розуміння батька. Бо батько є першим авторитетом, якого бачить і наслідує дитина. І саме від батька залежить, чи займе це місце в майбутньому Бог.
Отже ставши біля стерна корабля вже чітко відомо, куди плисти (мету) і яким шляхом (головний принцип). Це необхідні знання, щоб розпочати подорож, але не достатні. Було б непогано ще навчитися керувати кораблем. Тому в наступних частинах з Божою допомогою буде спроба описати засоби, що дозволять вже наступного дня розпочати плавання, (у випадку вибору J Бога). Мова буде йти про сім’ю, про приклад, про вільний вибір дитини і про відповідальність. Так само буде розглянута мабуть найболючіша для батьків - тема покарання дитини.
Але все це матиме зміст тільки після того, як кожен батько і мати поставлять в центрі свого життя Ісуса Христа і зроблять його «капітаном свого корабля». (Далі буде ….)
[1] Ця Книжка Б. Спока була найбільш популярною в свій час в Америці після Біблії звичайно J. Але діла автора є більш промовистими. Сам Спок в своєму житті примудрився упустити все, що пов’язане зі сім’єю і вихованням власних дітей. Його діти в дорослому віці зізналися, що найбільше в дитинстві їм не вистачало батьківського тепла. Їхні сім’ї як і сім’я самого Спока розпалися, перша дружина і діти зловживали алкоголем, улюблений внук спився і покінчив життя самогубством. Незважаючи на велике багатство, що принесла книжка, він був похований на позичені гроші.
Немає коментарів:
Дописати коментар